RU

Лавринович Олександр

Ексглава Вищої ради юстиції, ексміністр юстиції України

Лавринович Олександр

Олександр Володимирович Лавринович – голова Вищої ради юстиції (2013–2014), перший заступник голови Верховної Ради України VI скликання (2008–2010), міністр юстиції України (2002–2005; 2006–2007; 2010–2013). Колишній член Партії регіонів.

Підозрюваний у скоєнні державної зради.

Місце народження. Освіта. Уродженець Овруча Житомирської області. 1978 року закінчив Київський університет ім. Т.Шевченка з дипломом інженера-фізика. Другу вищу освіту здобув у 1994-1998 роках у Національній юридичній академії ім. Ярослава Мудрого. Лавринович – двічі кандидат наук (технічних та юридичних). 

Кар'єра. У 1978-1991 pp. працював в Інституті надтвердих матеріалів Академії наук України (з перервою на службу до армій). У 1990-1992 pp. викладав у Київському політеху.

У 1989 році став активним членом Народного руху України. З 1990 по 1998 р. обирався заступником голови НРУ. Був членом політради та Центрального проводу НРУ (до 2003 року). Носив спочатку партквиток під N2, а після перереєстрації партії - за №4. 1990 року став членом Центрвиборчкому, 1991-го - заступником голови. 1993 року виконував обов'язки голови ЦВК.

У 1994 р. уперше став народним депутатом України. Увійшов до фракції НРУ, обіймав посаду заступника голови Комітету з питань правової політики та судово-правової реформи. У парламенті наступного скликання також входив до фракції Руху, був секретарем Комітету з питань правової політики. У жовтні 2001 року у зв'язку із призначенням на посаду Держсекретаря Міністерства юстиції склав депутатські повноваження. За підсумками виборів 2002 року опинився у прохідній частині списку Нашої України (займав 60 позицію), проте відмовився від роботи у Верховній Раді.

У травні 2002 року Лавриновича було призначено на посаду голови Мін'юсту в уряді Анатолія Кінаха. Зберіг портфель в уряді Віктора Януковича. Як міністр обіймав посади члена РНБОУ, Вищої ради юстиції, Державної ради з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України та інших державних дорадчих та консультативних органів. Позбавився портфеля в лютому у 2005-му після призначення уряду Юлії Тимошенко.

На момент другого призначення на посаду голови Мін'юсту (це сталося 1 листопада 2006 року одразу після відставки Романа Зварича) Лавринович обіймав посаду першого заступника міністра Кабінету міністрів – начальника Управління правового забезпечення Секретаріату Кабміну України (з серпня 2006-го). І на попередній посаді, і на останній ґрунтовно взяв участь у конфлікті між президентом Віктором Ющенком та правлячою коаліцією на боці останньої.

За підсумками дострокових парламентських виборів став народним депутатом України VI скликання за списком Партії регіонів. Обіймав посади першого віцеспікера ВР, заступника лідера фракції ПР Януковича та заступника комітету ВР з питань правової політики.

З березня 2010 р. по липень 2013 р. – міністр юстиції в уряді Миколи Азарова.

2 липня 2013 р. Верховна Рада України призначила Лавриновича до складу Вищої ради юстиції.

4 липня 2013 р. по 10 квітня 2014 р. - голова ВРЮ.

26 липня 2022 року Олександр Лавринович отримав підозру у державній зраді за роль у підготовці харківських угод від 2010 року, які продовжили перебування Чорноморського флоту РФ у Криму та, згодом, полегшили Кремлю захоплення півострова у 2014-му. У той же день був оголошений в державний і міжнародний розшук.

Наукова діяльність. Лавринович - автор та співавтор низки наукових праць (в галузі лазерних технологій та конституційного права) та законопроєктів.

Регалії. Заслужений адвокат України. Нагороджений орденами "За заслуги" I, II та III ступеня та Ярослава Мудрого IV ступеня.

Сім'я. Дружина – Світлана Григор'єва (1956 р.н.) – головний консультант ТОВ Право. Сини Максим (керуючий партнер юридичної компанії "Лавринович та партнери") та Віталій.

22.05.2024 р.